Одного осіннього ранку, коли повітря пахло кавою й мокрим асфальтом, молодий викладач університету поспішав на лекцію. У натовпі студентів він раптом помітив знайоме обличчя – старшого чоловіка з глибоким поглядом, який колись умів бачити трохи далі, ніж усі інші.
Серце здригнулося.
Він не міг не зупинитись.
– Вибачте… ви не пам’ятаєте мене? – несміливо спитав.
– Пам’ятаю очі, – усміхнувся старий. – Ти навчався в нас на другому курсі, здається?
– Так. А тепер я викладаю.
– Цікаво. І що привело тебе на цю дорогу?
Молодий чоловік трохи помовчав, наче шукаючи слова, і тихо відповів:
– Не «що», а хто. Це Ви.
Старий професор здивовано підняв брови.
– Я? І чим же я заслужив таку честь?
– Дозвольте нагадати одну історію, – сказав він, – ту, про яку ви, мабуть, навіть не здогадуєтесь.
Тоді я був звичайним студентом – з хаосом у голові, вічною втомою, боргами по сесіях і відчуттям, що в цьому світі нікому нема до тебе діла.
Пам’ятаєте той семінар із етики? У мене тоді зникла флешка – на ній був мій курсовий проект, пів семестру праці. Я підняв галас, а ви мовчали. Лише сказали:
– Флешка знайдеться. Головне – не втратити віру в людей.
Я розлютився, бо ж віра не поверне мені дані.
Та наступного дня ви зробили дивну річ. Зібрали всю групу й спокійно сказали:
– Хочу провести невеличкий експеримент. На хвилину вимкніть телефони, покладіть речі на стіл і заплющіть очі.
Я не розумів, навіщо це. Почув, як ви ходите між партами. Потім – клацання флешки на столі.
– Можете відкрити очі. Усе в порядку.
І ви більше жодного слова не сказали. Ніколи.
Минуло багато років. Тоді я не знав, що цим мовчанням ви врятували мою гідність – і чиюсь совість. Ви не викрили злодія, ви дали шанс людині не втратити обличчя. Може, саме тому я зараз тут – бо навчився бачити не помилки, а можливість виправитись.
Старий професор слухав, дивлячись кудись за обрій. Потім тихо промовив:
– Знаєш, я й сам тоді не бачив, хто поклав флешку. Я просто закрив очі.
Молодий викладач усміхнувся. У цій простій фразі було все – мудрість, довіра, людяність. Те, чого бракує у світі швидких оцінок і холодних балів. Бо справжня освіта – це не формули й тести. Це здатність залишатися людиною, навіть коли навколо шумить байдужість.
І, можливо, саме тому сьогодні, коли студенти знову шукають підтримку, з’являються ті, хто допомагає не втратити віру у власні сили.
Компанія PROFESSOR – це не просто допомога у написанні курсових, бакалаврських чи магістерських робіт.
Це тихе плече поруч, коли здається, що світ занадто гучний.
Бо іноді, щоб не опустити очей – достатньо знати, що хтось закрив свої, щоб тебе зберегти.